Вам подобається запах кадила? Подобається дивитись, як із нього клубиться дим і розчиняється в повітрі? Під спів на слова біблійного псалма: “Нехай піднесеться молитва моя, як кадило перед Тобою…
Все це не просто гарна традиція. Вона має свою глибоку біблійну історію, зміст і сенс. А от саме кадило як церковний посуд буває різним…
А коли кадять? Існує кілька способів кадіння у храмі. Зокрема, є велике та мале кадіння. Та коли саме це кадіння проводять під час Літургії та інших чинів? Як вірні мають поводитися під час кадіння? І як саме кадіння відбувається?
Ще з давнини Старого Завіту віруючі в правдивого Бога виробили певні зовнішні форми свого богошанування. Деякі з них були відкриті їм безпосередньо Самим Богом. Серед них – кадіння фіміаму. Господь повелів Мойсею побудувати у Скинїх Завіту особливий жертовник, на якому б спалювалися ароматичні речовини (Вих.30:7-8). Нині, цю фунцію виконує особливий предмет церковного начиння, який має назву «кадило». У спеціальну посудину з розпеченим вугіллям кидають кілька кусочків ароматичної речовини – ладану, а пахучим димом – фіміамом – обвівають храм, людей або священні предмети.
У символізмі кадіння зберігається ціла низка прихованих образів. Найперше – це згадка про часи, коли люди приносили свої жертви Богу через цілопалення. Ще перші діти наших прабатьків Адама та Єви, двоє братів – Каїн та Авель приносили жертву Господеві саме таким чином. Так само чинив боговибраний народ багато сотень років. Окрім символу жертвоприношення, у Святому Писанні знаходимо на згадку про фіміам, як про силу, що знатна відганяти злих духів (Тов.8:2-3). У Другій книзі Хронік фіміам є символом слави Божої (2 Хрон. 5:14),а у псалмах – символом молитви: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!» (Пс.140:2)
За тлумаченням святих отців, вогонь як речовина яка, спалює та зігріває, зображає собою Божество. Тому, вогонь кадильного вугілля знаменує собою Божественну природу Христа, а речовина вугілля – Його людську природу. Ладан – символ молитов людей, принесених Богу. Кадильниця є образом Богоматері, Яка вмістила Невмістимого Христа. У багатьох молитвах Пречиста називається «кадилом запашним».
Глибокий символічний зміст кадіння став справжньою окрасою та
невід’ємною частиною й Новозавітного богослужіння. Суть православного
розуміння такого священнодійства розкрито в молитві, яку читає священик
благословляючи кадило: «Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як
пахощі духовні Ти ж прийми їх у Свій наднебесний жертовник і пошли нам
благодать Пресвятого Твого Духа».
Існує кілька способів кадіння. Під час відправ воно може бути повним і не повним (малим). Під час малого кадіння, єпископ, священик або диякон кадять св.Престіл з чотирьох сторін, Жертівник, Горне місце, та весь вівтар, іконостас, інших священнослужителів та людей. Повне кадіння доповнюється послідовним кадінням священнослужителями всього храму. Кадіння єпископа супроводжують два диякони зі свічками.
Повне кадіння звершується на Всенічному бдінні під час читання 103 псалма, при співі стихир на «Господи, взиваю до Тебе». На Утрені – під час читання двопсалмія, на полієлеї та під час співу 9-ї пісні канону. Повне кадіння храму також передбачене Церковним уставом на початку Божественної літургії, після того, як священик звершить Проскомідію.
У такому разі, диякон або священик звершуючи кадіння чотирьох сторін святого Престому промовляє тропар:“У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний”. А далі, за традицією, звершує кадіння молячись про себе словами 50-го псалма «Помилуй мене, Боже!».
На Літургії мале кадіння звершується священиком під час читання Апостола та перед Херувимською піснею. Також, мале кадіння звершується під час освячень та від
Кадячи священні речі та ікони священик не лише сам від себе, але й від імені ввіреної йому громади віддає славу Богу. Коли ж священик повертається з кадилом до людей, то таким чином віддає належну шану образу Божому, що перебуває на всіх людях. Кожна людина – богоподібна, жива ікона Бога.
Найбільше в світі кадило є у знаменитому соборі св. Якова, що в іспанському (місцеві жителі наголосили б – у галісійському!) містечку Сантьяго-де-Компостела. Саме паломницьке місце за багато-багато століть стало майже легендарним, а запуск його кадила Ботафумейра (ісп. “той, що випускає дим”) – щобільше. Поглянути на це дійство до храму на кінець Служби сходяться тисячі паломників, адже Сантьяго-де-Компостела – кінцева точка всесвітньо відомого паломницького шляху св. Якова.
Кадило зберігають у катедральній бібліотеці, а запускають лише в п’ятницю ввечері, на завершення Служби Божої для паломників, та у великі свята. Охочі можуть замовити собі таке дійство й приватно, однак коштуватиме така розкіш… 300 євро.
Важить це кадило майже 80 кг, а його висота – 160 сантиметрів! Його підвішують на височенних грубих канатах до стелі (з часом канати зношуються, тому кожні 20 років їх замінюють) й розхитують його вісім кремезних чоловіків у багряному одязі. Звісно, перед тим наповнивши його 40 кг вугілля та ладану. Кадило запускають в «політ» уздовж хрестоподібного собору й при розгойдуванні воно досягає швидкості 70 кілометрів за годину. Очевидці кажуть, що попри те, що дійство надзвичайно вражаюче, пахуче і красиве, але й страшнувате. Уявіть собі, коли над головою літає така гаряча “посудинка”?
Ще з часів Середньовіччя кадило Ботафумейро мало дуже просту і практичну функцію: по-перше, усувати запах немитих паломників, які долали кілька сотень кілометрів дороги, а по-друге, дезінфікувати і попереджати ризик захворювань. Зараз цивілізація значно пішла вперед, але запуск кадила все одно залишився. І ця гарна традиція містить в собі глибокий зміст і сенс…
Із різних джерел
